Сорок років подружнього життя – дата серйозна. Не просто чергова річниця, а цілий відрізок життя, прожитий разом. Але саме навколо цієї цифри здавна крутиться чимало сумнівів. Хтось каже: святкувати не можна. Хтось – що це забобони. І от подружжя починає вагатися: накривати стіл чи обійтися тихим вечором удвох? Народні прикмети на цю тему існують давно. І, як водиться, вони не завжди логічні. Чи можна святкувати 40 років весілля? Краще розібратися в цьому.
Чому в народі остерігалися числа 40?
Число сорок у слов'янській традиції завжди було трохи… тривожним. Воно часто згадується у зв'язку з випробуваннями, завершенням певного етапу, переходом. Сорок днів, сорок постів, сороковини. Звідси й пішла думка, що 40-річчя весілля – ніби "межа", після якої не варто зайвий раз дражнити долю гучними святами. Наші бабусі могли сказати прямо: "Не гуляйте – тихіше буде".
Але важливо розуміти: ці прикмети формувалися в інші часи. Коли люди жили важче, хворіли частіше, а кожна кругла дата сприймалась майже містично. Не як привід для радості, а як момент для обережності.
Чи можна святкувати 40 років подружнього життя?
Якщо відкинути страхи й подивитися тверезо – жодної реальної заборони немає. Ні церква, ні здоровий глузд не кажуть, що 40 років шлюбу – це щось погане. Навпаки. Це доказ витримки, терпіння, любові, яка не зламалась.
Багато пар святкують – і живуть далі спокійно, щасливо, без жодних “наслідків”. Просто святкують по-своєму. Не з гучними тостами на сто гостей, а навпаки:
- у родинному колі;
- з дітьми й онуками;
- за скромним столом;
- або взагалі в подорожі удвох.
Саме таке святкування часто відчувається правильним.
Як святкують 40-річницю весілля сьогодні?
Чи можна святкувати 40 річницю весілля? Сучасні пари дедалі рідше орієнтуються на старі забобони. Часи змінились, ритм життя інший, і саме святкування теж стало простішим. Хтось накриває стіл лише для найближчих. Хтось їде за місто. А хтось просто купує торт, ставить чайник і довго згадує – як усе починалося.
І, мабуть, у цьому й сенс. Не доводити нікому нічого, не ламати себе через прикмети, а прожити цей день спокійно. З усмішкою. З вдячністю. Бо 40 років разом – це не привід боятися. Це привід трохи пишатися собою.
Чи варто вірити прикметам і як знайти свій формат свята?
В такій ситуації усе впирається в саму пару. Якщо хтось із подружжя тривожиться, не почувається комфортно – навіщо йти наперекір собі? Можна просто не називати це “святкуванням”, а зробити теплий сімейний вечір. Без дат.
А якщо жодних страхів немає – то чому б і ні? 40 років разом – це не про прикмети. Це про людей. Про те, що вони пройшли. Що витримали. І що все ще поруч. Можливо, справа не в числі. А в ставленні до нього. І якщо святкувати – то не “на зло прикметам”, а для себе. Тихо. Або голосно. Як підкаже серце.
