Для вивчення теми зручно стежити за трьома речами: назвами ранньослов’янських угруповань, напрямками руху та змінами, які відбулися після переселення.
Що таке Велике розселення слов’ян та коли воно відбувалося
Велике розселення слов’ян — це міграція племен із прабатьківщини до Центральної, Східної та Південно-Східної Європи. Вона тривала у V–VII століттях н. е. і стала частиною ширшого Великого переселення народів.
Прабатьківщину слов’ян зазвичай розміщують у межиріччі Дніпра та Вісли. Її точні межі залишаються дискусійними, тому цю територію не слід уявляти як чітко окреслену ділянку.
До переселення спонукали зростання населення й зміни клімату. На рух племен також впливали криза Римської імперії та переміщення інших народів: вторгнення гунів підштовхнуло частину населення залишати звичні землі.
Ранньослов’янські угруповання та писемні свідчення
У писемних джерелах V–VI століть давні слов’яни відомі під трьома основними назвами. Про них писали, зокрема, готський історик Йордан і візантійський автор Прокопій Кесарійський. Ці назви позначали великі угруповання, а не держави з чіткими кордонами.
- Венеди: басейн Вісли та північний ареал розселення.
- Склавини: землі між Дністром, Дунаєм і Тисою; пов’язуються з празько-корчацькою археологічною культурою.
- Анти: межиріччя Дністра і Дніпра; пов’язуються з пеньківською археологічною культурою.
У VI столітті слов’янські загони переходили дунайський кордон і здійснювали походи на землі Візантійської імперії. Писемні свідчення допомагають простежити ці контакти, хоча не дають докладної карти розселення кожного племені.
Напрямки слов’янської міграції
Племена рухалися в кількох напрямках. На карті їх зручно простежувати за великими річками та сусідніми землями.
Південний напрямок пролягав через Дунай на Балканський півострів. У VI–VII століттях слов’яни оселялися там і наближалися до кордонів Візантії.
На заході слов’янські племена просувалися до басейнів Вісли, Одера та Ельби, яку також називали Лабою. На північному сході вони освоювали землі у верхів’ях Дніпра, Волги та Оки.
Для НМТ ключовий зв’язок такий: переселення на Балкани у VI–VII століттях привело слов’ян до прямого контакту з Візантією та заклало основу південнослов’янських держав.
Рух не був однією спільною навалою в певний рік: різні групи переселялися поступово, а їхні шляхи могли змінюватися.
Історичні наслідки розселення та формування трьох гілок слов’янства
Після розселення єдиний ранньослов’янський масив розпався на три великі гілки. До східних слов’ян належали предки українців і білорусів. У VIII–IX століттях на землях сучасної України склалися союзи племен, серед яких були поляни, древляни та сіверяни.
Західні слов’яни стали предками поляків, чехів, словаків і лужичан. До південних слов’ян належать болгари, серби, хорвати та словенці.
Антський союз племен розпався на початку VII століття після ударів аварів. Остання згадка про антів у писемних джерелах датується 602 роком.
Шпаргалка для підготовки до НМТ
У таблиці зібрано опорні факти, які допомагають швидко повторити хронологію та пов’язати назви племен із результатами розселення.
| Параметр | Характеристика / Факти для НМТ |
|---|---|
| Хронологічні межі | V–VII століття н. е., у рамках Великого переселення народів. |
| Племінні угруповання | Венеди — Вісла; склавини — Дністер–Дунай; анти — Дністер–Дніпро. |
| Археологічні культури | Празько-корчацька — склавини; пеньківська — анти. |
| Результат міграції | Формування східної, західної та південної гілок слов’ян; занепад Антського союзу, остання згадка про який датується 602 роком. |
Під час повторення познач напрямки руху різними стрілками на карті, а поруч підпиши назви угруповань і гілок. Так легше відрізнити назви, відомі з писемних джерел, від пізнішого поділу слов’янства.
